Індекс рубрикатора НБУВ: Ю216.21 + Ю223.32 + Ю6*671

Рубрики:

Людина і буття

Соціальна філософія

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто та запропоновано функціональну схему і пропозиції щодо фізичної реалізації автомобільної динамічної експертної системи універсального призначення.

Здійснено соціально-філософський аналіз генези та функцій феномену страху в суспільстві, його місце та значення в онтологічному існуванні людини, починаючи з архаїчного періоду розвитку цивілізації до сучасності. Проаналізовано рівень вивчення цього феномену в психології та пов'язаних з нею галузевих дисциплінах. Відзначено штучність галузевого розмежування термінів "страх" і "тривога" для нерозривно-онтологічного існування людини, висунуто гіпотезу про наявність "градаційної шкали" єдиної, нерозривної суті феномену страху.

Визначено елементи ієрархії чеснот у томізмі та розкрито перспективи, що їх консолідують, у процесі синхронізації індивідуальних та колективних прагнень, когнітивних здібностей людей. Зроблено висновок, що Тома Аквінський, пропонуючи детермінувати процес удосконалення людської природи через раціонально-теологічну систему солідаристських чеснот, затверджував автономність розуму, цінність добродійників, які могли удосконалювати інших вірян і цим синхронізувати індивідуальні та колективні прагнення громадської спільності.

Досліджено значення страху як одного з семи дарів Святого Духа та провідного поняття доктрини св. Томи Аквінського. Того теологічного феномену, який спонукає людину до самовизначення й удосконалення і водночас синхронізує вільну волю та розум індивіда з ключовою метою християнської громади - реалізацією Божого порядку. Зроблено висновок, що амбівалентна сила страху як дару Святого Духа заохочує вірянина вільно опановувати його сутнісними колами, які надають людині наснагу здобути духовну довершеність. Водночас раціонально-духовна хода людини колами страху, досягнення стану смиренної доброчинності слугують завданню консолідації християнської громади і встановленню єдиновірного Божого порядку у Всесвіті.

Досліджено значення одного из семи дарів Святого Духа - страху, в доктрині св. Фоми Аквінського. Того теологічного феномену, який змушує людину до самовизначення та самовдосконалення, і в той час синхронізує вільну вільність та розум особистості з головною метою християнської спільноти - реалізацією Божого порядку. Зроблено висновок, що амбівалентна сила дару страху Святого Духа ініціює вірянина до вільного володіння його сутнісними сферами, які надають людині можливість досягнути стану духовної досконалості.

Розглянуто проблему дослідження інтелектуальних транспортних машин і систем.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.714.1-59

Рубрики:

Пухлини матки

Шифр НБУВ: РА394464 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Визначено ідеальні образи та форми комунікації між горним і земним, колективним та індивідуальним, які стають формотвірними витоками картини світу Середньовіччя. Розглянуто християнський концепт людини, уявлення про її первісні права, межі соціальної свободи в межах універсальних цінностей та земних реалій. Встановлено доктринальні вимоги до індивіда, ті саморегулювальні механізми й соціальні очікування, які стали імперативними нормами Середньовічної доби. З'ясовано міру усвідомлення соціальних процесів й охарактеризовано уявлені межі свободи індивідів, середньовічних асоціацій та механізми знайдення смислів сумісності одиничного та множинного в їх соціальній динаміці та солідарності. Визначено ціннісні критерії та структурні принципи формування ідеального громадянського ладу в цю добу. Приділено увагу доктринальним феноменам Всесвіту, які служать гармонізації цілісності уявленого порядку у взаємодії трансцендентного, загального й індивідуального. Обгрунтовано механізми панування церкви над свідомістю вірян, критерії служіння та межу підпорядкування їй індивіда. Проаналізовано світоглядні принципи суспільної консолідації та злагоди та з'ясовано міру усвідомлення схоластами значення політичних структур суспільства, а також завдання світських володарів у справі утвердження справедливого порядку та формування досконалої спільності вірян. Вивчено доктринальну легітимацію середньовічного міста, його ідеальні образи та реальний стан. Досліджено значення міста в справі гармонізації індивідуального й колективного, приватного і публічного, означити вплив міста на практичне примирення в його просторі концептів двох влад. Виявлено ідеальний образ доброчесного християнина, який насправді став взірцем для повторення множинності і вільно втілив ключові універсальні компоненти християнства.

Проаналізовано осмислення проблеми синхронізації індивідуального і колективного в політичній філософії Ж. Бодена. Розкрито ключові методи досягнення цієї проблеми, які досягаються, на думку французького філософа, завдяки впровадженню в політичне життя принципу державного суверенітету.

Досліджено соціально-політичні ідеї Ю. Мьозера і А. Мюллера, їх уявлення про принцип гармонізації соціальних елементів. Ідеї фундаторів німецького консерватизму утверджуються як концептуальна основа формування єдиної федеративно-юнкерської імперії, яка мусить гармонізувати протиріччя соціальних елементів, індивідуального і колективного, минулого і теперішнього, традиційного і модерного.

Дослідження соціально-філософської реконструкції ціннісних і позитивно-солідарних смислів сумісності індивідуального та колективного в добу західного Середньовіччя, яке надає теоретичну можливість вирішення кризових явищ сьогодення. Здійснено концептуалізацію раціональних ідей і практичних форм консолідації індивідуального та колективного. Уперше розкрито аксіологічний потенціал середньовічного досвіду як чинника подолання соціального патерналізму та несвободи. Доведено, що питання усвідомлення цих смислів розглядалося середньовічними мислителями як пов'язане з провіденціальною оптикою людства та формуванням аксіологічно-ієрархічної цілісності. Показано, що досвід осмислюється як позитивне явище, яке надає людині і спільнотам християн наснагу до соціальної трансформації, закладає підгрунтя суспільної солідарності й удосконалення форм сумісного життя. Обгрунтовано, що в середньовічних доктринах досягнення колективного спасіння осмислюється як результат вільних дій та вчинків індивідів, що приречені самостійно перетворювати свою природну гріховність (status naturae) на доброчесність. Висвітлено ієрархічний принцип підпорядкування нижчого вищому, підкорення індивідуального колективному. Духовна і світська влада впорядковували суспільне життя, формували організацію правового порядку, закріпили за індивідом право на суверенність, а за колективом - право на примус. Доведено, що церква збалансовувала революційну та консервативну тенденції в християнстві, спрямовувала вільну волю людини до злагоди з вимогами колективного. Розкрито єдність ціннісних смислів: від щоденно-буденного до абсолютно-трансцендентного сенсу образів середньовіччя. Визначено доктринальні концепти та досвід метафізичного, релігійно-морального та соціально-політичного консенсусу: узгодження інтересів індивідів і соціуму.

Стверджено, що в антропологічній доктрині св. Августина домінує концепт потенційного добра, конструктивна впевненість у майбутній трансформації індивіда і людства в духовну спільноту. Вчення вказує, що всі форми земного життя об'єднані Божим люблячим даром і тому є vita activa, а вже на тривіальному рівні форми життя поділяються на vita activa, vita contemplativa i змішану. Вони, як динамічні форми самоздійснення, є взаємозалежними і взаємодоповнюючими родами, що обираються людиною самостійно й формують атмосферу особистої й соціальної concordia.

Хронічна хвороба нирок (ХХН) призводить до раннього ураження серця і судин із розвитком серцевої недостатності. Маніфестація одного захворювання призводить до прогресування іншого, оскільки хронічна серцева недостатність (ХСН) є станом, при якому міокард і нирки патогенетично тісно пов'язані між собою. Мета роботи - виявлення ранніх предикторів розвитку та прогресування ХСН у хворих із ХХН. Проведено ретроспективний аналіз історій хвороби 322 пацієнтів із ХХН I - IV стадій. Пацієнти були розподілені на дві групи: в основну увійшли пацієнти із серцевою недостатністю і ХХН (n = 50), в групу порівняння - пацієнти з ХХН, але без ХСН (n = 50). Вивчали дані клінічного огляду пацієнтів, лабораторного й інструментального обстеження. Отримані результати оброблялися статистично. У пацієнтів із ХХН й ознаками серцевої недостатності були виявлені підвищений індекс маси тіла, набряки на нижніх кінцівках, артеріальна гіпертензія II стадії, 1 - 2-го ступеня. На електрокардіограмі зареєстровані порушення ритму за типом пароксизмальної тахікардії, фібриляції передсердь. Виявлено зниження рівня гемоглобіну, фільтраційної функції нирок, підвищення рівня загального холестерину. Висновки: як ранні предиктори розвитку ХСН у хворих із ХХН можна розглядати діастолічну артеріальну гіпертензію, анемію і підвищення рівня загального холестерину. Ризик розвитку і прогресування серцевої недостатності збільшується при зниженні швидкості клубочкової фільтрації нижче 60 мл/хв. ХСН розвивається раніше і швидше прогресує у хворих із ХХН, що виникла внаслідок хронічного гломерулонефриту.

Висвітлено історію вчень про державу та право як науку та навчальну дисципліну. Розглянуто політико-правові концепції раннього та високого Середньовіччя. Увагу приділено вченню про державу та право в період Просвітництва (ранній модерн). Розкрито особливості європейської політико-правової думки кінця XVIII - початку XIX ст. Охарактеризовано європейські політико-правові школи кінця XIX - початку XX ст. Окремо розглянуто політико-правові вчення Росії та України кінця XVIII - початку XX ст.

Розглянуто основні положення воєнно-польової хірургії, історичні й організаційні основи, а також принципи надання хірургічної допомоги, рівні медичної допомоги та особливості її надання пораненим на війні. Вміщено необхідну інформацію щодо особливостей патогенезу, діагностики, оцінки тяжкості та хірургічної тактики лікування бойової хірургічної травми згідно з сучасними поглядами на ранову і травматичну хворобу. Розкрито питання анестезії, реанімації та інтенсивної терапії, кровотечі та крововтрати, комбінованих уражень, компресійно-роздавленої, термічної травми, інфекційних ускладнень поранень і травм на етапах медичної евакуації. Увагу приділено асептикам і антисептикам. Подано необхідну інформацію щодо інфекційних хвороб у поранених і травмованих. Висвітлено особливості діагностики, клінічного перебігу та хірургічної тактики у разі бойових і механічних травм черепа та головного мозку, органів зору, ЛОР-органів, щелепно-лицьової ділянки, хребта та спинного мозку, грудей, живота, таза і тазових органів, сечостатевої системи, кінцівок, магістральних судин і периферичних нервів, а також ран м'яких тканин на етапі медичної евакуації.

Амілоїдоз є одним з найбільш складних захворювань у терапевтичній практиці та може призводити до необоротних уражень нирок з розвитком хронічної ниркової недостатності. Тому питання своєчасної діагностики та раннього лікування цього захворювання є дуже актуальними. Наведено клінічний випадок амілоїдозу нирок.

Висвітлено актуальні проблеми визначення раціонального розподілу гальмівних сил між осями транспортного засобу. Досліджено питання стійкості та керованості двовісних автомобілів при службових гальмуваннях. Вперше визначено закон розподілу гальмівних сил між осями, що забезпечує стійкість двовісного автомобіля при прямолінійному русі в процесі службового гальмування, отримано ідеальні характеристики гальмівної системи двовісного автомобіля при службових гальмуваннях і визначено зону можливих значень коефіцієнта розподілу гальмівної сили на передню вісь. Розвинуто критерій керованості автомобіля в застосуванні його до службових гальмувань. Запропоновано використовувати граничне за зчепленням передніх або задніх коліс з дорогою кутове прискорення машини в площині дороги. Зазначено, що наведені рекомендації щодо вибору раціонального коефіцієнта розподілу гальмівних сил і Методики оцінки стійкості автомобілів при службових гальмуваннях використовуються підприємствами Української автомобільної корпорації, у тому числі Запорізьким автомобільним заводом ПАТ "ЗАЗ" при виконанні науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. Зауважено, що матеріали дисертаційної роботи пройшли апробацію в Харківському науково-дослідному інституті судових експертиз імені заслуженого професора М. С. Бокаріуса.

Розглянуто Августинову доктрину вдосконалення форм суспільного життя, співвідношення індивідуального і колективного та віднайдення смислів їх сумісності, механізмів досягнення стану concordia. Стверджується, що у концепті вільної волі людини св. Августина поряд з уявленням про споглядальне очікування Божого спасіння існував концепт активної форми життя - служіння громаді й спосіб життя, спрямований на вдосконалення.

Досліджено деякі тенденції концептуального осмислення перцепцій доброчесності й солідарності в західноєвропейській філософській думці, охарактеризовано доброчесну ідентичність як підгрунтя солідарності, легітимізатора співбуття індивіда та спільноти. Встановлено, що природною основою й онтологічною передумовою солідарності є соціабельність - внутрішньо притаманна властивість людей до взаємодопомоги й кооперації. Як синкретичне відчуття цілісності та нерозривності світу з подібними собі солідарність спонукає людей бути разом, оскільки кожний індивід несе в собі схожі якості, апріорні ціннісні та переконання. Звернено увагу й на таку природну засаду солідарності як потяг до безпеки, що пов'язано з інстинктом і практикою самозбереження. Зазначено, що первісним антропологічним компонентом солідарності є раціональна доброчинність індивіда, яка виявляється в публічній сфері. Здійснено філософську рефлексію щодо пошуку смислів, форм і способів солідарного співбуття людей. На основі аналізу філософської спадщини Цицерона, Арістотеля, Августина Блаженного, Дунса Скота з'ясовано, якщо в суспільно -політичному житті домінуючою стає приватна сфера, то суспільство опиняється в стані "війни всіх проти всіх". Щоб урівноважити публічну та приватну сфери життя, необхідна раціонально врівноважена та альтруїстична дія "виставлення" самого себе з потаємного кола приватного життя з метою ідеального вдосконалення суспільного. Установлено, що з XVI ст. право на солідарність почало осмислюватись як одне з природних прав і розлядалось в межах теорії суспільного договору, реформаторської теорії німецького кальвініста Й. Альтузія, а доброчесність отримала прагматично-імітаційне тлумачення (Н. Макіавеллі). Охарактеризовано просвітницькуйі революційно-національну форми солідарності XVII - XVIII ст., особливості механічної (міфологічної) й органічної солідарності за Е. Дюркгаймом. Розглянуто доброчесність як підгрунтя солідарності в сучасних умовах, новітні форми сумісності індивідуального й спільнотного з урахуванням історичного досвіду. Констатовано, що процес національної консолідації в Україні за роки незалежності не набув системного та цілісного характеру, а був переважно фрагментарним та ситуативним. Обгрунтовано, що українському суспільству необхідно запропонувати надійні солідаритети.